16 листопада 2018
Загальні відомості про Сосницький район
Сосницький район утворено 7 березня 1923 року.
Територія району – 916 кв. км. Населення – 20200 осіб.
Район розташований на північному сході Чернігівської області, межує на півночі та північному заході з Новгород-Сіверським і Корюківським, на сході – з Коропським, на півдні та південному заході – з Борзнянським та Менським районами.
Ландшафт району носить лісовий та лугово-степовий характер.
Площа водного дзеркала річок, озер і ставків – 1845,8 га. Із заходу на схід район перетинає річка Десна (54 км), річки Сейм (7 км) та Убідь (66 км) належать до її басейну.
На території району є багаті запаси торфу, суглинків, глини і піску.
У районі налічується 43 населені пункти, які підпорядковані 18 сільським та селищній радам. Район має розвинену транспортну інфраструктуру. Мережа шосейних доріг становить 190,1 км.
Через його територію проходить автомагістраль Чернігів – Грем'яч, якою здійснюється зв'язок з обласним центром.
В районі розташовано 19 заказників. Всі заповідні об'єкти мають статус місцевого значення.
Загальна площа заказників складає 3702 га.
Герб Сосницького району
Герб району відображає природні особливості, історичну і сучасну символіку краю, вказує на його адміністративний статус.
На щиті герба у зеленому полі на основі, перетятій хвилясто на золоту та синю частини, стоїть золотий ведмідь перед срібною сосною, навколо крони якої літають 19 золотих бджіл.
В основу герба покладено елементи герба з печатки Сосницької сотні першої половини 18 століття та герба містечка Сосниця, затвердженого в 1781 році. Сюжет доповнений синьою основою, яка уособлює оспівану Герб Сосницького району видатним кіномитцем О.П. Довженком у кіноповісті "Зачарована Десна" ріку Десна, та 19 бджолами, які символізують територіальні громади.
Увінчаний стилізованою золотою районною короною щит з гербом охоплює вінок із зелених гілок сосни із золотими шишками, золотих пшеничних колосків та червоного кетяга калини, перевитий синьою перфорованою стрічкою з золотим написом "СОСНИЦЬКИЙ РАЙОН",яка символізує кінострічку, свідчить про те, що Сосниччина є Батьківщиною видатного кіномитця О.П. Довженка.
Гілки сосни вказують на походження назви райцентру та наявність в районі великих лісових угідь.
Колосся означає щедрі сільськогосподарські угіддя та основний напрямок економіки району – сільськогосподарське виробництво.
Прапор Сосницького району
Прапор Сосницького району – прямокутне полотнище зі співвідношенням сторін 2:3, яке складається з трьох горизонтальних смуг – зеленої, синьої та жовтої (співвідношення їх ширин – 2:1:3).
У верхньому куті від древка – герб району, облямований золотом по периметру (вісь герба проходить на відстані в 1/6 довжини прапора від древка).
Зелена, синя та жовта смуги символізують відповідно лісові, водні та орні угіддя району.
Історична довідка про Сосницький район
Територія Сосниччини була заселена з давніх-давен. Про це свідчать археологічні пам'ятки доби неоліту, бронзи, юхнівської культури неподалік сіл Бутівка, Бондарівка, Волинка, Загребелля, Гапішківка, Масалаївка, Пекарів, Кнути, Синютин, Гутище та Якличі. На околицях і поблизу Сосниці та Малого Устя виявлено кілька поселень доби неоліту, бронзи, два поселення та курганний могильник
періоду скіфів. Неолітичні поселення відкрито неподалік сіл Киріївка та Прогони. Біля Купчич та Рудні досліджено поселення доби бронзи, на околицях сіл Прогони та Змітнів – ранньослов'янські поселення перших століть нашої ери. Знайдено також два поселення юхнівської культури поблизу Великого Устя, Лав. Давньоруські городища досліджено біля сіл Волинка, Кудрівка, Ляшківці, Спаське, Козляничі. Поблизу Сосниці досліджено городище і посад часів Київської Русі ІX-XІІІ століття, могильник VІІ-VІІІ століття.
Поблизу сіл Чорнотичі, Прогони знайдено скарби римських монет ІІ-ІІІ століття нашої ери, скарб візантійських монет XІІ століття – на околиці села Спаське.
Археологи вважають, що Сосниця виникла на початку XІІ століття як фортеця, що контролювала переправу через річку Убідь на Чернігівському шляху. Першу письмову згадку про Сосницю зустрічаємо в Іпатіївському літописі, вона датується 1234 роком, коли Данило Галицький, надаючи допомогу київському князю Володимиру Рюриковичу, виступив проти Чернігівського князя Михайла Всеволодовича і заволодів кількома містами, в тому числі і Сосницею.
Дослідники твердять, що назва селища походить від соснового лісу, який оточує місцевість. Але є й інші думки. М. Фасмер вважає, що топонім Сосниця в давнину означав на Поліссі "дерево з бортю", тобто з вуликом, видовбаним з колоди, який навішувався на сосну, або з дуплом у ній, де жили бджоли. Обидві версії, як і деякі інші, пов'язуються з сосновими деревами, що знайшло відображення в сосницькому гербі.
В період Київської Русі в Сосниці значного розвитку набуло хліборобство, скотарство й ремісництво, про що свідчать знайдені під час археологічних розкопок речі. Знайдені також наконечники списів, стріли, сокири та інші вироби з заліза.
У 1239 році Сосницю зруйнували монголо-татари та поступово поселення відроджується і протягом 133 років перебуває під татарським гнітом.
У 1356 році Сосниця потрапила під владу Великого князівства Литовського і стала власністю литовського магната Глинського.
Після московсько-литовської війни (1500-1503 рр.) Сосниця увійшла до складу Московської держави. У "Реєстрі границь Чернігівських", складеному в 1527 році, серед найбільших населених пунктів Сіверщини згадується і Сосниця, яка налічувала 30 дворів і 2 церкви.
За Деулінським перемир'ям край потрапляє під владу Речі Посполитої. Сосниця деякий час знаходиться у власності польського шляхтича Пшонки, а потім – магната Пісковського.
Щоб закріпитися на захопленій території польські феодали в 1634 році будують в Сосниці добре укріплену фортецю, відтоді поселення віднесено до категорії міст.
Ю. С. Виноградський так описав сосницькі укріплення: "Цитаделлю, або дитинцем в Сосниці в часи польського панування був панський двір з будинком пана-адміністратора (старости). Ота цитадель була над річкою Убіддю в городі, в замку. Замок у відповідних місцях теж був оточений ровом і дубовим частоколом, для проїзду в Замок були ворота з башнею над ними. Замок знаходився на території кріпості, яку захищав дубовий тин-кругляк і рів. Окрім того, побіля Замку був ще й "відводний острог" – теж з дубового тину-кругляка і рів. У кріпості було троє воріт". Останні переходили у зовнішні дороги.
Населення Сосниці помітно зростало і 1638 року в містечку нараховувалося вже 65 дворів. В околицях Сосниці з'явилася нова для регіону форма господарювання – фільварки. У фортеці, що складалася з двору польського старости й замку, працювала невелика єзуїтська місія.
Волелюбне місцеве населення час від часу повстає проти польського гніту. Під час визвольної війни українського народу (1648-1654 рр.) під знаменами Богдана Хмельницького стояли й сосничани.
1649 року Сосниця – сотенний центр Чернігівського, в 1654 році – Ніжинського, а в 1663 році – знову Чернігівського полків. Цього ж року утворено Сосницький полк під орудою полковника Якова Скидана, який діяв 25 років, відстоюючи в славетних битвах права і вольності жителів краю. Яків Скидан своїм героїзмом та відвагою прославив рідний край на століття. В одному з боїв він захопив королівську казну. Існує переказ про те, як Яків Скидан, поранений, потрапив у полон до поляків, які стратили його поблизу села Загребелля, прив'язавши до сосни. Цю сосну пізніше було названо Скидановою сосною. За однією з версій, М.В. Гоголь створив образ Тараса Бульби, використавши переказ про Якова Скидана.
З Сосницею також пов'язано ім'я гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка, який перебував тут на засланні в 1676-1677 роках.
Після ліквідації автономії Лівобережної України містечко з 1782 до 1796 року перебувало у складі Новгород-Сіверського намісництва,
з 1796 року стало повітовим містом Малоросійської, а з 1802 року – Чернігівської губернії.
У 1803 році розпочалася забудова Сосниці. У місті з'явилися повітове Місце страти козацького полковника Якова Скидана, околиця с. Загребелля та приходське училища, лікарня на 25 ліжок. При повітовому училищі (1816 рік) було засновано бібліотеку, провізор Карл Кампф у 1830 році відкрив першу аптеку. У середині XІX століття діяли пивоварний, цегельні та лісопильний заводи, кустарні майстерні, була створена пожежна команда, розпочалась розробка торфу.
З 1865 року почали функціонувати повітові земські збори та управа, в 1872 році була обрана міська дума. Функціонували земська повітова лікарня, жіноче земське однокласне училище та гімназія, вище початкове училище, чоловіча гімназія та два однокласних училища для хлопчиків. У 1912 році була відкрита реміснича школа з 20 учнями. На цей час у Сосниці було 8 церков, з них дві кам'яні: Свято-Троїцький собор та Воскресінська церква. У 1910 році споруджено театр, при якому діяв драматичний гурток. У виставах гуртка, під орудою ентузіастів драматичного мистецтва брав участь юний Олександр Довженко. У 1911 році відкрито кінотеатр. Досить поширеним було й кобзарське мистецтво. До 1915 року діяв кобзарський цех, куди входили кобзар П. Кулик та лірник К. Бондаренко. Особливо популярним був кобзар П. Кулик (1862-1928 рр.), який часто мандрував Україною, мав багатий репертуар, брав участь у Київських етнографічних вечорах та концертах. З багатим пісенним репертуаром виступав народний співак А. Матюшенко.
Напередодні першої світової війни Сосниця залишалася невеликим містечком. З 945 будинків 7 було кам'яних, 525 – вкриті соломою. Вулиці освітлювались газовими ліхтарями, яких на все місто налічувалось 120.
На початку березня 1917 року до Сосниці докотилась звістка про повалення самодержавства, яка викликала найдзвичайно високу громадську активность мешканців містечка. Уже в червні обрано раду робітничих, солдатських та селянських депутатів, у липні відбулися вибори до Сосницької міської думи, яка висловила свою підтримку Українській Центральній раді. Міським головою обрано О.С. Виноградського, головою думи – А.З. Кузьменка.
У грудні 1917 року влада в містечку переходить до більшовиків. Було організовано загін червоної гвардії під командуванням Д.І. Артюха та ревком на чолі з С.В. Шелудьком. На початок 1918 року владу рад проголошено на всій території краю.
З 1920 року починається повернення до мирного життя. Приступили до відбудови шкільних приміщень, ремонтували шляхи, оживали дрібні підприємства, стала до ладу електростанція, відремонтовано повітову лікарню. В трьох школах першого ступеня приступили до навчання 527 дітей. Вище початкове училище, чоловіча й жіноча гімназії були реорганізовані у школи другого ступеня. 1 липня 1920 року засновано Сосницький історико-археологічний музей.
Пожвавлення відбулось і в культурно-виховній роботі. Драматичний гурток при народному будинку протягом року поставив понад 50 спектаклів. Не раз виступав у ньому чемпіон світу з вільної боротьби Т.С. Корінь, якого добре знали в Європі. В місті діяли 3 бібліотеки.
У 1923-1924 роках, у зв'язку з проведенням адміністративно-територіальної реформи, Сосницю віднесено до категорій селищ міського типу. Вона стала районним центром у складі Сновського округу, з 1925 року – Конотопського округу, з 1932 року ввійшла до складу Менського району, а з 1935-го по 1962 рік існує як самостійний райцентр. З 1962 до 1965 року знову входить до складу
Менського району. Відновлено Сосницький район в складі Чернігівської області в 1965 році.
У Сосниці в 30-х роках замість старих хат виросло багато нових будинків, впорядковано центральні вулиці, чимало зроблено для їх озеленення. Працював маслозавод, відкритий у 1928 році, кілька промислових артілей, машино-тракторний стан, який налічував 50 тракторів, 19 комбайнів, 9 автомашин. Було три колгоспи, найбільший – "Червоний партизан". Значно поліпшилось медичне обслуговування населення, у районній лікарні на 50 ліжок працювало 5 лікарів, 8 медсестер, 2 акушерки, фельдшер; діяли амбулаторія та аптека, у 1926 році відкрито Сосницький будинок відпочинку ім. Щорса. У селищі були середня та вечірня школа робітничої молоді, школа-інтернат для глухонімих людей, сільськогосподарський технікум та школа медсестер. В районному будинку культури діяли різноманітні гуртки, книжковий фонд бібліотеки досяг 14 тисяч примірників. Розпочало трансляцію радіопередач місцеве радіомовлення.
У вересні 1941 року територію району окуповано німецько-фашистськими військами, містечко захопила дивізія СС "Рейх". Окупантами розстріляно та спалено 1632 жителів Сосниччини, 1731 відправлено до Німеччини. Лише в яру під В'юнищем розстріляно 873 жінок, дітей і людей похилого віку, ще 300 чоловік замучено і розстріляно у дворі поліції. 12-13 вересня 1943 року гітлерівці повністю спалили село Купчичі.
Під час окупації 200 жителів району боролися з ворогом в партизанських загонах. Партизанка- розвідниця О.Г. Олійник, яка втратила трьох синів на війні, виконувала важливі завдання, збирала цінні відомості про розташування ворожих сил. Про її відвагу й сміливість у книзі "Війна вночі" розповів Герой Радянського Союзу Г.В. Балицький.
18 вересня 1943 року 58-й Башкирський гвардійський полк 16-ї гвардійської кавалерійської дивізії Центрального фронту під командуванням підполковника башкира Т.Т. Кусімова визволив Сосницю від гітлерівських загарбників.
На фронтах захищали Батьківщину 7 тисяч 149 жителів Сосниччини, 3 тисячі 860 з них нагороджені орденами і медалями. Звання Героя Радянського Союзу удостоєні: підполковник М. Вальков (с. Авдіївка) – посмертно, старший сержант В.Д. Петрюк (смт Сосниця), старший лейтенант І.А. Савченко (с. Матвіївка) – посмертно, капітан Т.П. Хандога (с. Бондарівка), М.С. Ірха (с. Шаболтасівка).
Великих збитків господарству Сосниці завдали нацисти. Відступаючи, вони спалили МТС, будинок культури, пошту, міст через річку Убідь, приміщення райкому партії, театр. Але до кінця 40-х років в Сосниці вже діяли майже всі довоєнні підприємства. Протягом 1954-1958 років стали до ладу промкомбінат, "Міжколгоспбуд", хлібопекарня, шляхово-експлуатаційна дільниця. Значного розвитку набула економіка селища протягом 1960-1971 років. На базі артілі "Швейпром" у 1963 році створено швейну фабрику. У 1968 році розширено маслозавод і на його базі створено сирзавод.
Сосницьке масло експортувалось у Чехословаччину, Польщу, Німеччину, Югославію. Важливе місце в економіці району посідала гідро-лісомеліоративна станція, яка почала працювати в 1963 році.
Сталися зміни і в галузі колгоспного виробництва. Сосницькі колгоспи протягом 1951-1953 років об'єдналися в один. Згодом він влився до колгоспу ім. Горького, центральна садиба якого містилася в селі Загребелля. 1961 року в межі Сосниці ввійшло село В'юнище, в якому було розташовано колгосп ім. Шевченка, з 1963 року – ім. О. Довженка. Колгосп спеціалізувався на вигодівлі худоби та птиці.
Зміцнення матеріально-технічної бази підприємств селища та колгоспу дало змогу розширити капітальне і житлове будівництво. Протягом 1960 - 1971 років споруджені нові тваринницькі ферми, зерносховище, приміщення райвиконкому, райпобуткомбінату, 12-квартирний житловий будинок.
Велику роль у розгортанні будівництва відіграли "Міжколгоспбуд", цегельний завод та ремонтно-будівельна дільниця, створена в 1967 році.
З року в рік Сосниця красивішала, набирала сучасного вигляду. Майже всі вулиці в селищі заасфальтовані, розбито газони, встановлено сучасне вуличне освітлення.
З числа медичних закладів діяли поліклініка, районна лікарня, протитуберкульозний диспансер, два фельдшерсько-акушерські пункти та пологове відділення, яке було в області одним із кращих.
У Сосниці функціонували середня та дві восьмирічні школи, вечірня школа робітничої молоді і спеціалізована школа-інтернат для глухонімих дітей. Сільськогосподарський технікум випускав щороку близько 300 бухгалтерів та економістів. З 1963 року почало роботу професійно-технічне училище, в якому навчалося 500 майбутніх механізаторів, з 1966-го – музична школа. Цікава й змістовна робота з дітьми велася в районному будинку школярів. У 1960 році гостинно відчинив двері Сосницький літературно-меморіальний музей О.П. Довженка.
Бібліотечне обслуговування населення здійснює в селищі центральна районна бібліотека, яка є найстарішою в області книгозбірнею. Крім неї працюють районна дитяча й міська бібліотеки.
Центром культурно-масової роботи є районний будинок культури, при ньому працюють самодіяльні художні колективи, деякі з них свою виконавську майстерність представляли за кордоном.
Екскурсія Сосницею
Екскурсія розпочинається від єдиної пам'ятки дерев'яного зодчества, яка залишилася в нашому місті – Свято-Покровської церкви, збудованої в 1724 році на місці старої. Паралельно дотичної до церкви вулиці Шевченка пролягає вулиця Дорошенка, назва якої пов'язана з ім'ям гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка, що нетривалий час (з 14 листопада 1676 року до 16 березня 1677 року) разом зі своєю ріднею перебував у Сосниці, розраховуючи тут поселитися надовго. Однак російський уряд, побоюючись, щоб екс-гетьман не вчинив якоїсь антимосковської акції, наказав гетьманові Самойловичу відпровадити його до Москви. Звідти Петро Дорошенко вже не повернувся. А його брат Андрій закінчив розпочате будівництво і разом зі своїми синами надовго осів у нашому містечку.
Краєзнавчий музей ім. Ю.С. Виноградського
Поряд з Покровською церквою проходить вулиця Виноградського, названа в честь фундатора Сосницького краєзнавчого музею Ю.С. Виноградського. Музей знаходиться поруч із Покровським храмом.
Прямуючи до центру Сосниці ця вулиця перетинається з вулицею Козацькою, на якій, неподалік перехрестя, знаходиться будинок, в якому на початку жовтня 1943 року розміщувався Штаб центрального фронту під командуванням генерала армії К.К. Рокосовського.
Далі вулиця Виноградського веде, як говорять сосничани, "в город". Це ототожнення центру з городом корінням своїм сягає десь у глибину XVI-XVII століть, коли центр і прилегла до р. Убеді територія знаходилася у межах кріпості, що Сосничанами і звалося "город", а прилеглі заселені частини були посадами. Природна низина відділяла частину посаду, що нині називається Покрова, від "города". В давнину тут знаходився міст через один з рукавів Убеді, що впадав у річку В'юнку.
Кріпость відокремлювалась від посадів валами, ровами та частоколами. Вали та яри починалися в районі дамби, проходили там, де була аптека, повертали в бік сирзаводу та технікуму, потім попід Сосницьким болотом виходили до Убеді, неподалік від сучасного приміщення селищної ради. Вали були ліквідовані і рови засипані десь у 30-х роках 19 століття, коли почалась забудова Сосниці згідно плану 1808 року, затвердженого царем Олександром І.
Неподалік від колишньої кріпості від вулиці Виноградського відгалужується вулиця Перемоги, яка раніше називалась Кролевецькою, бо тут проходив шлях на Кролевець. Вона виходила до мосту через Убідь, знищеного німцями під час відступу.
Вулиця Троїцька прокладена через територію колишнього "города". На стикові цієї вулиці і проспекту Гагаріна знаходиться дерев'яний будинок колишньої вищої початкової школи, в якій свого часу навчався Олександр Довженко. Назву вулиця дістала від Свято-Троїцького собору, який не зберігся. На цьому місці зараз знаходиться будинок районної ради. На перетині вулиці Троїцької з вулицею Б. Хмельницького знаходиться будівля колишньої аптеки. А коли вулицею Б. Хмельницького виходимо до площі, то за будинком Сосницького цеху електрозв'язку помічаємо великий будинок, на місці якого в дореволюційні часи знаходилась Сосницька публічна бібліотека імені Гоголя, яка була відкрита з ініціативи прогресивного земського діяча О.П. Карпинського.
На перехресті вулиць Б. Хмельницького та Освіти знаходиться дерев'яний будинок, у якому в березні 1919 року проходив Повітовий з'їзд Рад. На протилежній стороні вулиці знаходяться корпуси ПАТ "Еліта", яке займається виготовленням корсетних виробів. Саме на цьому місці працювала артіль "Швейпром", на базі якої в 1963 році було створено швейну фабрику, реорганізовану в 1969 році в
швейно-галантерейну.
У цьому ж районі знаходиться ще одна історична будівля, колишня жіноча гімназія, потім семирічна (згодом восьмирічна) школа, а нині це один із корпусів сільськогосподарського технікуму бухгалтерського обліку. Будинок споруджений у 1907 році на кошти місцевого земства. Неподалік знаходилася Воскресенська церква, а поряд неї – дерев'яна українська автокефальна, які не збереглися. Настоятелем Воскресенської церкви був батько відомого співака Марка Полторацького.
Мабуть, десь неподалік (у бік Сосницького болота), де знаходився маєток Федора Полторацького, мешкала з 1844 року по 1855 рік Ганна Петрівна Полоторацька (Керн) зі своїм чоловіком Марковим-Виноградським.
Від перехрестя вулиць Богдана Хмельницького і Лесі Українки повертаємо ліворуч і рухаємось до парку, в якому розташовано Меморіальний комплекс загиблим воїнам-односельчанам у роки Великої Вітчизняної війни.
Поруч знаходиться пам'ятник активістам, загиблим в 1919 році.
У цьому парку в дореволюційний час з ініціативи предводителя дворянства МусінаПушкіна був споруджений просторий Літній театр, де відбувалося багато вистав і в довоєнні часи. Але німці, відступаючи, спалили будинок.
Поряд з парком розкинувся комплекс загальноосвітньої спецшколи-інтернату для глухих дітей. В довоєнні часи вона була розташована в двох пристосованих приміщеннях, надаючи учням чотирикласну освіту. У роки окупації фашисти знищили шкільне майно, розмістивши там свій штаб, а відступаючи спалили будівлю.
Навчання в школі поновилося у 1945-му році. У 60-ті роки було побудовано приміщення навчального корпусу на 11 класів-кімнат, а також приміщення для швейної та столярної майстерень.
В 1976 році було введено в дію новий спальний корпус на 100 місць.
Від Меморіального комплексу відкривається гарний вид на кінотеатр ім. О.П. Довженка.
Від кінотеатру вулицею Чернігівською рухаємося вгору.
Ліворуч знаходиться приміщення дитячої музичної школи, яка носить ім'я Марка Полторацького.
Будівля ця, за спогадами сосничан, дореволюційна, в повоєнний час там знаходилася районна бібліотека.
Вулицю Чернігівську перетинає вулиця Корнєва. Місце перетину називається "Круг". Від нього йдуть дороги на Короп, Новгород-Сіверський, Чернігів та Борзну.
Новобудова на вулиці Чернігівській
Назва вулиці Корнєва пов'язана з іменем видатного земляка-ученого Костянтина Арсеновича Корнєва.
Неподалік від "Круга" знаходиться готельно- торговий комплекс "Убідь", споруджений у 1962 році. А трохи вище по вулиці Чернігівській – "Хлібокомбінат", введений в дію в 1947 році, на протилежному боці височіють будівлі аграрного професійного ліцею, побудовані в 1962 році.
На цій вулиці знаходяться відділення Пенсійного фонду України, автостанція, Сосницька дорожньо-експлуатаційна дільниця, автопідприємство, а навпроти – будинок енергопостачальної компанії "Чернігівобленерго". Неподалік – будинок дитячого садка "Сонечко".
Потім переходимо на вулицю О.П. Довженка, яка раніше мала такі назви: Макошинська, 19 Лютого, Першого Травня.
Прямуючи нею назад до центру проходимо поряд з будівлею селищного Будинок, в якому народився О.П. Довженко,будинку культури, побудованого в 1977 році, будівлями Сосницької ЗОШ І-ІІ ступенів. В одній з них під час окупації був розташований німецький військовий госпіталь.
На лівій стороні вулиці знаходиться літературно- меморіальний музей О.П. Довженка.
Далі по вулиці Довженка підходимо до перехрестя з улицею ім. Щорса, де розташовані корпуси центральної районної лікарні. Двоповерховий будинок поліклініки побудований 1967 року, терапевтичний корпус та аптека, споруджені в 1993 році.
Ще в 30-х роках 19 століття у Сосниці працювала лікарня на 8 ліжок, у 1860 – на 25 ліжок.
У 80-х роках цього ж століття Сосницьким земством було побудовано кілька дерев'яних будинків земської лікарні. Земським лікарем був П.В. Ольденборгер, деякий час лікарня носила його ім'я. З районною лікарнею за радянського періоду пов'язано ім'я Бєліка Андрія Панасовича.
Від лікарні вулицею Освіти рухаємося до перехрестя з проспектом Гагаріна. Тут знаходяться два парки: ліворуч – старий, посаджений
у 1897 році, праворуч – молодший, посаджений комсомольцями у 1926 році. У цьому парку у 1964 році був споруджений районний будинок культури.
Навпроти нього знаходиться будинок Сосницького сільськогосподарського технікуму бухгалтерського обліку.
Цей двоповерховий мурований будинок був зведений у 1910 році для земської управи. З червня 1917 року у ньому працювала Сосницька рада робітничих, селянських і солдатських депутатів, а в грудні того ж року з балкону цього будинку було проголошено радянську владу. У краєзнавчому музеї є картина, на якій зображено засідання ревкому в одній із кімнат цього будинку.
По правій стороні проспекту Гагаріна, за технікумом, на перехресті з вулицею Грушевського розташована Сосницька гімназія ім. О.П. Довженка, новий корпус якої був побудований у 1975 році.
Учасники засідання земства – 1912 рік.
Але є ще і старий корпус, двоповерховий, який має свою історію. Цегляна двоповерхова школа почала будуватися в другому десятилітті минулого століття на кошти земської управи. На будівництві трудилось багато місцевих жителів. Будівельні матеріали використовували як місцеві (ліс), так і привезені з Новоросійська, Воронезької області та Гомеля (цемент). Закінчилось будівництво у 1913 році.
Проспект Гагаріна підходить до вулиці Троїцької, на якій знаходиться друкарня. Цей дерев'яний будинок був побудований для кінотеатру "Ілюзіон" у 1911 році. З часом назва його змінилася, а призначення – ні. І тільки після завершення будівництва нового кінотеатру в ньому почала працювати друкарня. Поряд з цим будинком знаходиться ще один дерев'яний будинок (зараз у нього змінено зовнішній вигляд), в якому з 20 століття розміщувалось казначейство, а потім будинок культури, згодом там розташовувалась контора сирзаводу. Повністю квартал займає територія ТОВ "Сосницький сирзавод". Будівництво його було розпочато в кінці 20-х років минулого століття на місці колишньої в'язниці.
Рухаємось далі до перехрестя з вулицею Покровською. На цій вулиці знаходиться будинок редакції газети "Вісті Сосниччини". Тут варто зазначити, що не завжди редакція була у цьому приміщенні. Довгий час вона знаходилася на розі вулиць Б.Хмельницького та Освіти в тому самому дерев'яному будинку, де проходив повітовий з'їзд рад. З 1962 по 1965 роки районний центр був у Мені, а коли поновився знову в Сосниці, то редакції відвели кімнату при райкомі партії, а потім розмістили в колишньому будинку культури разом з друкарнею. І тільки в 1970 році для неї було побудоване окреме приміщення. Районна газета, як періодичне видання, почала виходити в 1917 році під назвою "Известия". Потім вона змінювала свою назву: "Наш путь"(1920 р.), "За соціалістичну Сосниччину" (1935 р.), "Зоря комуни" (1937 р.), "Червоний прапор" (1945 р.), "Колгоспна правда" (1962 р.), "Радянський патріот" (1965 р.), "Вісті Сосниччини" (2000 р.).
Ліворуч по вулиці Троїцькій видні залишки земляного валу, який оточував "город". Тут знаходяться будинки колишньої лозяної майстерні, колишнього військкомату та дитячого садка.
Востаньому з 2006 року розміщується податкова інспекція.
Потім повертаємо на вулицю Виноградського, де знаходяться адміністративні будинки районного відділу внутрішніх справ та управління сільського господарства. Раніше ця вулиця носила ім'я нашого земляка Олекси Десняка.
На цій вулиці знаходяться торгівельні точки, ресторан, банки, а також вихід на центральну площу селища, де й закінчується екскурсія по Сосниці.
Літераурно-меморіальний музей О.П. Довженка
Музей О.П. Довженка гостинно розчинив свої двері перед першими відвідувачами 23 січня 1960 року, хоча підготовка до його створення розпочалася значно раніше.
Ще за життя Олександра Петровича директор Сосницької середньої школи І.Л. Сорока на хатині, де народився Сашко, прибив невелику пам'ятну дошку. Відтоді хата оберігалась законом і совістю. Після смерті митця при Спілці письменників України було створено комісію з літературної спадщини Довженка, головою якої був Ю. Смолич, секретарем – О. Підсуха.
До 1964 року музей мав тільки меморіальну частину (хата, в якій народився Олександр Довженко, садиба). У 1964 році до 70-ї річниці від дня народження митця на садибі музею було збудовано нове приміщення і створено літературну частину експозиції. У серпні 1965 року на подвір'ї встановлено гранітне погруддя О.П. Довженка (скульптор Леонард Козуб).
У 1974 році завершилось будівництво кінозалу, кіноапаратної кімнати, фондового приміщення. Оновлено літературну частину експозиції, реставровано садибу-музей. Усе, починаючи з двору, батьківської хати, тину, криниці відновлено в такому вигляді, як описано в біографічній повісті "Зачарована Десна". Біля хати встановлено пам'ятник "Юний Сашко" (скульптор Анатолій Фуженко, архітектор Анатолій Ігнащенко).
З 1992 року музей є самостійним закладом обласного підпорядкування. У 1994 році до 100-річчя від дня народження О.П. Довженка працівниками музею та групою художників під керівництвом В.Д. Зінченка та Ю.О. Шульги створена нова літературна експозиція,
незвичайна за змістом і формою.
У музеї О.П. Довженка побували тисячі людей з різних куточків світу. На уклін до колиски Сашка приїздять прості люди і люди імениті, щоб скласти шану великому синові українського народу.
У фондах музею зберігаються фотографії відомих людей, які свого часу відвідали музей, а також пам'ятні записи, залишені ними в книзі вражень.
В різні часи ступали на подвір'я цієї садиби, з трепетом заходили до маленької хатини під солом'яною стріхою, зупинялися біля Сашкової колиски Наталія Ужвій, Сергій Пономаренко, Олександр Підсуха, Максим Рильський, Олесь Гончар, Юрій Смолич, Василь Земляк, Микола
Вінграновський, Віктор Іванов, Олексій Мішурін, Юрій Тимошенко, Юхим Березін, Йосип Кобзон.
10 вересня 1994 року Указом Президента України Л.Д. Кучми з нагоди 100-річчя від дня народження Олександра Довженка була заснована Державна премія України імені Олександра Довженка, яка щорічно присуджується за видатний внесок у розвиток українського кіномистецтва саме в день народження Олександра Довженка. Неодноразово вручення премії відбувалось на подвір'ї музею.
Приїздили і приїздять до Довженка в гості нові і нові лауреати: Борислав Брондуков, Вадим Іллєнко, Костянтин Степанков, Олесь Санін, Олександр Коваль, Михайло Іллєнко, Сергій Тримбач, Павло Фаринюк, Руслана Писанка.
Літературно-меморіальний музей О.П. Довженка складається з двох частин. Меморіальна садиба включає в себе батьківську хату під солом'яною стріхою, клуню, погребню, колодязь із журавлем, ворота з дашком-вістрячком та отворами, в яких селилися голуби. За ворота вийшов 16-річний босоногий юнак – Сашко Довженко – та так і застиг, вдивляючись у далечінь, вишукуючи серед тисячі життєвих доріг оту єдину, свою, що поведе в далекі світи і виведе на вершину слави всесвітньовідомого митця. Відлитий у бронзі, він першим зустрічає дорогих гостей, запрошуючи ступити на любе його серцю подвір'я і поринути у світ його безтурботного дитинства.
Стріха солом'яна, в'язь дерев'яна –
Хата-колиска, що пам'ять колише,
Що увібрала натхнення Бояна,
Що поєднала і бурю, і тишу.
М. Адаменко
Садиба огороджена плотом "дівоча коса". На її території знаходиться сад, який щоосені, як і за життя родини Довженків, пригощає червонобокими яблуками та солодкими грушами.
У меморіальній хаті зібрані ужиткові речі, знаряддя праці, старовинний одяг, посуд... Хатина щедро прикрашена вишиваними рушниками. Приваблюють погляд особисті речі родини Довженків: старенька дерев'яна колиска, що колисала долю майбутнього генія; коряк та цукорниця, черпак з держаком у формі рибки, зроблений руками діда Семена; годинник, велике дзеркало в дерев'яній рамі, старі фотографії – все це допомагає зримо уявити картини минулого, все те, що жило у серці Олександра Петровича і вилилося у немеркнучі рядки "Зачарованої Десни".
Приміщення літературної експозиції знайомить з подальшим життєвим і творчим шляхом Довженка-митця.
Кожний період життя Олександра Петровича Довженка показаний на тлі епохи, його створюють численні фотографії, речі. В експозиції вистраждані слова-роздуми митця над особистим життям, над життям рідної України, яку він так любив і страждав, відірваний від неї назавжди.
Спочатку відвідувач потрапляє у світ дитинства Сашка-школяра, знайомиться з Сосницею кінця ХІХ – початку ХХ ст. По-домашньому виглядає куточок із хатніми оберегами, давніми фото.
Тут книги, сторінок яких торкалася рука малого Довженка-учня, запис із метричної книги про його народження, відомості про батькове господарство.
Далі дорога веде нас через Глухів, Житомир, Київ, Варшаву та Берлін до Харкова, тодішньої столиці України, де Довженко поринув у світ молодого мистецтва, працюючи художником-карикатуристом у газеті "Вісті ВУЦВК". І саме там визріла у нього думка перенести статичні
картини і образи художнього полотна на біле полотно кіноекрану, надати їм руху, динаміки, наситити емоціями.
Приїзд на Одеську кінофабрику знаменує початок нового життя Олександра Довженка.
Там народжується геніальний майстер екрану, якому судилося стати найяскравішою постаттю в українському кіно ХХ ст.
І ось нарешті Москва, де кінорежисер жив і працював до останніх своїх днів, там і був похований на Новодівичому цвинтарі.
Колиска у хаті О.П. Довженка Подвір'я садиби О.П. Довженка
Експозиція музею О.П. Довженка
Речі з робочого кабінету О.П. Довженка
Могила Довженка
Олександра Петровича (Москва)
Відвідувачі мають змогу заглянути в творчу лабораторію письменника – його робочий кабінет.
Свого часу були привезені з Москви, з квартири Олександра Довженка, меблі, виготовлені за ескізом оператора Данила Демуцького, особисті речі, які понад 30 років після смерті чоловіка зберігала Юлія Солнцева.
Цікаво подана творчість кінорежисера періоду Великої Вітчизняної війни. Для цього відведено окремий зал, оформлений у чорному кольорі, а схвильовані слова Довженка: "Народ мій український, чесний, тихий і роботящий, що ніколи в житті не зазіхав на чуже, потерпає і гине, спантеличений, обездолений в арійській катівні. Болить у мене серце день і ніч", – передають весь трагізм тих страшних років фашистської навали.
Куди тільки доля не закидала Олександра Довженка протягом життя, але в серці він завжди носив любов до рідного краю. Зігрівали його душу образи дитинства, що знайшли своє втілення в кіноповісті "Зачарована Десна". Багато з того, що описав митець у своєму творі, постає перед очима відвідувачів на садибі музею. А уявити, якою була Сашкова родина, які люди оточували його в дитинстві, допомагають фотографії у меморіальній хаті і в приміщенні літературної експозиції.
Завітавши до музею, кожен має змогу поринути у світ дитинства Сашка Довженка, відчути атмосферу життя селянської родини кінця ХІХ – початку ХХ ст., разом з Олександром Петровичем пройтись його дитячими стежками і подальшими життєвими дорогами, що вивели його на вершину слави і повели далі – у безсмертя.
Щороку до дня народження Олександра Довженка в музеї влаштовується літературно-мистецьке свято. Спільно з Глухівським національним педагогічним університетом імені Олександра Довженка проводяться Довженківські читання. У музеї також щороку відзначається Будинок літературної експозиції музею О.П. Довженка, день пам'яті митця, день заснування музею, влаштовуються кіновечори, приурочені роковинам виходу на екрани фільмів О.П. Довженка.
Разом з Олександром Петровичем тут пам'ятають і шанують його сучасників – друзів-митців, чиї дороги перетиналися з життєвим шляхом видатного майстра кіно. До їхніх ювілейних дат проводяться тематичні вечори, влаштовуються виставки.
У кінозалі музею можна переглянути фільми Олександра Довженка та документальні фільми про нього.
Краєзнавчий музей ім. Ю. С. Виноградського
Заснований 1 липня 1920 року рішенням повітового комітету.
Будинок, у якому знаходиться зараз краєзнавчий музей, побудований лікарем Щербаковим у 1869-70 роках. З 1890 року він належав князю Волконському. У 1899 році капітально відремонтований, про що свідчить дата на металевій прикрасі при вході. З часом будинок перейшов до його доньки і а від неї – до лікаря П.В. Ольденборгера.
Новий господар не витримав важкі революційні часи –покінчив із собою, з будинку виїхала дружина.
У липні 1920 року Ю.С. Виноградським –юристом за професією, а за покликанням істориком, тут засновано історико-археологічний музей. З роками збільшувались фонди музею, росла його популярність, він став не тільки місцем зберігання колекцій, а й центром пропаганди знань про навколишній світ. На жаль, в роки Великої Вітчизняної війни музей зазнав величезних втрат. Будинок був реквізований окупаційною владою, всі колекції було вилучено. Лише неймовірними зусиллями Ю.С. Виноградського вдалося зберегти значну частину речей. Після звільнення селища від німецько-фашистських окупантів музей знову зайняв своє приміщення і відновив свою діяльність. Юрій
Степанович був незмінним науковцем музею понад 40 років.
Погруддя В.Є. Богдановської
З 1947 року музей став краєзнавчим.
У 1993 році музею присвоєно ім'я Ю.С. Виноградського, що є найкращою даниною пам'яті нашому славному землякові. В 1971 році до будинку зроблено добудову, в якій розміщені службові кабінети, фондосховища та виставковий зал.
Музей має два відділи, які розміщені в шести залах.
Відділ природи побудований на матеріалах, що характеризують особливості геологічної будови краю, рельєфу, ґрунту, рослинного та тваринного світу Сосниччини.
Відділ історії розміщено в трьох залах. Зал археології представлений експонатами з часів палеоліту і закінчуючи ХІІІ ст. Археологічна колекція – гордість музею. Тут є рештки тварин антропогенового періоду. У вітринах – знахідки зі стоянок та городищ Сосниччини.
Окрасою колекції стали унікальні бронзові короновидні шарнірні шийні гривні. Тут же є стенд зі знаряддями праці Мезинської палеолітичної стоянки.
Зал етнографії побудований на колекційних показах експонатів різних верств населення нашого краю.
Експонати музею епохи бронзи
Речі старовинного вжитку
Речі старовинного вжитку
У третій залі знаходяться експонати сучасності. Це найбільший зал музею, де розмістилися історичні матеріали, починаючи з Лютневої революції 1917 року.
Крім того, в музеї діє виставковий зал, у якому демонструються виставки "Вишивка та ткацтво", "Грошові знаки" з фондів музею. Періодично виставляються вироби народних умільців нашого краю.
Духовний світ Сосниччини
Одвічно притаманною жителям Сосницького краю рисою була духовність та релігійність.
Після хрещення Володимиром Києва християнство швидко поширюється по Київській Русі, стає домінуючою релігією. Цей процес супроводжується будівництвом церков, переважно дерев'яних, багато з яких, після неодноразових реконструкцій та перебудов, донесли до наших часів той далекий подих віків.
Велич християнства і сьогодні засвідчують древні собори – діяння рук, розуму й краси душ наших пращурів.
На сьогодні в Сосницькому районі збереглось 8 церков, які є історичними пам'ятками.
Свято-Покрівська церква під час завершення реконструкції (смт Сосниця)
Свято-Покрівська церква у Сосниці – це оригінальна пам'ятка архітектури, зведена в 1724 році на місці старої, перебудована в 1847 році. Церква дерев'яна, п'ятидільна, центральний четверик увінчує гранчаста баня на восьмерику. П'ятигранні бічні зруби завершено криволінійними фронтами. Зі сходу між раменами просторового хреста вбудовано низенькі об'ємні ризниці й паламарні, з заходу церква через тамбур сполучається з багатоярусною наметовою дзвіницею типу восьмерик на четверику. В інтер'єрі зберігся олійний розпис.
Це єдина церква, яка залишилась не зруйнована у Сосниці. Яких тільки мук не зазнала ця церква-великомучениця, особливо, коли в ній розташували заняття автошколи і повипилювали балки. На сьогодні церква збережена, іде реставрація.
Церква Різдва Богородиці
В'юниська церква отримала назву Свято-Михайлівської, почала своє існування у 2005 році на місці школи початкових класів. На сьогоднішній день іде реконструкція приміщення, добудовуються бані, робиться дзвіниця.
На мальовничому В'юнищі (мікрорайон Сосниці) стояв храм Вознесіння, побудований 1657 р. Він виріс на місці старого ветхого храму.
Це була свого роду велична споруда.
Народні звичаї та обряди
Наймасовішими заходами, які проводяться у районі, є день Сосниці, свято Івана Купала, "Козацькі забави", районний фольклорний фестиваль "З народного джерела", дні села, які проводяться у всіх селах району в різний час.
День міста Сосниці традиційно проводиться у суботу, яка співпадає з днем народження О.П. Довженка. Розпочинаються заходи на садибі музею О.П. Довженка, куди прибувають шанувальники таланту О.П. Довженка – це кіноактори, режисери з кіностудії О.П. Довженка, родичі видатного режисера, відомі співаки та фольклорні гурти. Тут, біля пам'ятника О.П. Довженка, проходить святкування дня народження нашого славетного земляка, відбувається імпровізований концерт та екскурсія музеєм.
Потім святкування переміщується до центральної площі селища та прилеглих до неї вулиць, де встановлюється головна сцена заходу, курені організацій та сільських рад району, виставки виробів майстрів області, торгівельні ряди, організовуються розваги для молоді та дітей, проводиться караоке.
Площею проходять святковою ходою костюмовані представники організацій та сільських рад. Тут можна побачити героїв казок, Проню Прокопівну і Галахвастова, морських дивовижних тварин та інше. Розпочинають святкову ходу барабанщиці та козаки на конях.
На головній сцені кожного року бувають із концертною розважальною програмою колективи м. Києва, м. Чернігова, районів Чернігівської області. Традиційно обирається найактивніша громада та організація у проведенні заходу, вручаються цінні подарунки. Ввечері у розпал гулянь влаштовується феєрверк.
Свято Івана Купала проводиться у Сосниці 6 липня ввечері в урочищі Потаманка, що на річці Убідь. На головній сцені, розташованій на березі річки, фольклорні колективи району знайомлять глядача з українськими традиціями і піснями: купальськими, русальними, жартівливими. Традиційним вже став конкурс на кращий купальський вінок, який потім пускається по річці – так відбувається гадання на дівочу долю. У кінці фольклорного дійства запалюється величезне вогнище, яке потім намагаються перестрибнути молоді пари – а чи довго бути разом. У ході свята проводяться спортивні змагання: піднімання гирі, мішка із зерном, лазіння на дерев'яний стовп за подарунком. До ранкової зірки продовжуються народні гуляння під звуки пісень молодих місцевих виконавців.
Кожні два роки на цьому ж місці проходить свято "Козацькі забави". Воно проводиться під керівництвом Сосницького козацького отамана Г.А. Смаглюка і збирає усіх небайдужих до козацьких традицій та історії України. Найактивнішими учасниками цього дійства є студенти та викладачі сільськогосподарського технікуму бухгалтерського обліку, фольклорні колективи району, представники козацьких громад області. На святі можна скуштувати козацький куліш, рибної юшки, вареників. 13 травня на День Матері в районному будинку культури та літературно- меморіальному музеї О.П. Довженка відбувається районний фольклорний фестиваль "З народного джерела".
Розпочинаєтся це свято на сцені районного будинку культури. У святі фольклору беруть участь фольклорні та хореографічні колективи з усіх сіл району та колективи райцентру.
У часники фольклорних колективів захоплюють глядача гарними українськими піснями та автентичними костюмами.
Світле Воскресіння Христове Районний фольклорний фестиваль "З народної криниці"
У кінці концертної програми всіх глядачів та учасників фестивалю запрошують переміститись на продовження свята на садибумузей О.П. Довженка. Тут
відбувається театралізована екскурсія музеєм О.П. Довженка, яка закінчується концертом у саду музею за участю всіх учасників фестивалю. Тут звучать пісні,
які співала мати О.П. Довженка своєму маленькому сину. Ці зворушливі пісні не залишають жодної людини байдужою.
Шикування Сосницьких козаків
Колона ветеранів Сосниччини в День Перемоги
Святкування Дня Сосниці "Козацькі забави"
Масляна
Ідуть щедрувальники
Святкування Різдва Христового
Джерела здоров'я
Сосниччина має унікальні природні ресурси.
Район розташований в басейні ріки Десна з її притоками Убідь, Сейм. Крім річок, природних озер, налічується ще 17 ставків. Загальна площа річок, ставків і боліт становить 3,42 тис. га.
В лісах, заплавах річок, на луках проживає досить різноманітна фауна, видовий склад якої становлять лосі, козулі, кабани, зайці, лисиці, борсуки, видри, бобри, ондатри, качки та інші.
З метою охорони та збереження в природному стані регіонально-рідкісної популяції сірої чаплі у 2008 році створений орнітологічний заказник місцевого значення "Придеснянський" площею 14 га.
Сосниччина сучасна
Сосницький професійний аграрний ліцей
Заснований 27 вересня 1954 року як училище механізації у м. Ріпки, а в 1962 році у зв'язку з адміністративно-територіальною реформою переводиться до Сосниці. Учбовий заклад став називатися Сосницьке училище механізації сільського господарства, а починаючи з 1965 роду до 1984 року змінювалися лише його номери: 32, 9, 31.
Згодом, у 1973 році, було споруджено новий типовий корпус і гуртожиток на 300 місць. Крім того, є ще учбовий корпус з машинним двором, лабораторією
та майстернею. До свого 23-річчя училище одержало нову сучасну техніку: трактори, зернозбиральні комбайни, бурякозбиральний комплекс, автомобілі. При цьому закладі є учбове господарство.
Професійний аграрний ліцей взимку
У 2003 році навчальний заклад набуває статусу професійного аграрного ліцею, в якому навчаються за такими професіями: кухар-кондитер, кравець, тракторист- машиніст, слюсар з ремонту автомобілів, електрозварник, гіпсокартонщик, перукар, оператор комп'ютерного набору.
За час роботи здійснено підготовку кваліфікованих працівників сільськогосподарського профілю, яких випущено понад 17 тисяч.
Сосницький сільського сподарський технікум бухгалтерського обліку
У вересні 1924 року в Сосниці почала діяти профшкола, яка готувала молодших агрономів - рільників, даючи середню освіту.
Навчальний заклад розпочав свою діяльність у приміщенні жіночої гімназії, а навчальне господарство засновано на базі маєтку поміщиці Фіалковської.
Перший випуск проф-школи був у 1926 році. У 1930 році профшколу було реорганізовано в технікум захисту рослин.
Будівля Сосницького сільськогосподарського технікуму бухгалтерського обліку
У цьому ж році технікум одержав нове приміщення – двоповерховий будинок, де раніше розташовувалась земська управа, потім райвиконком.
Після звільнення Чернігівщини від фашистів технікум відновив свою роботу в березні 1944 року, а наступного року він змінює профіль на бухгалтерський.
У 1953 році тут створюється ще й заочне відділення.
На сьогодні технікум готує спеціалістів трьох спеціальностей – "Бухгалтерський облік", "Фінанси" та "Економіка підприємства" на денному та заочному відділеннях. З 2000 року студенти одержують робочу професію "Оператор комп'ютерного набору".
Немає, мабуть, жодного сільгосппідприємства в Чернігівській області, де б не працювали випускники цього навчального закладу.
Частина випускників працювала і працює викладачами, займається науковою роботою у вищих навчальних закладах України та в державах близького зарубіжжя.
Гімназія імені ОлександрА Петровича Довженка
Сосницька середня школа заснована в 1913 році. В 1959 році їй було присвоєно ім'я О.П. Довженка. В сучасному приміщенні знаходиться з 1975 року. З 1 вересня 2003 року функціонує як Сосницька гімназія імені О.П. Довженка.
Навчання здійснюється за профілями – математичний і філологічний.
В гімназії діють:
• студія "Вісник гімназії"
• психологічний клуб "Інтелектуал"
• хореографічна студія "Зернятко"
• наукове товариство "Пошук"
• фізкультурно-оздоровчий центр
• літературна студія "Художнє слово"
Гімназія імені Олександра Петровича Довженка
Музей гімназії
Сосницький районний Будинок культури
Сосницький районний Будинок культури збудований в 1965 році. Має глядацький зал на 400 місць.
При районному Будинку культури працюють гуртки художньої самодіяльності: хоровий, вокальні ансамблі, танцювальні, драматичний, ансамбль баяністів, фольклорний, театр естради, читців, сольного співу та інші.
Три колективи мають звання "аматорський народний". Це фольклорний колектив "Криниці", театр народної естради "Хлібодар" та хоровий колектив ветеранів війни та праці.
В районному Будинку культури проводяться конкурсно-розважальні програми для дітей, молоді, людей похилого віку: "Міні міс міста", "Міс осінь", "Чия невістка краща", "Парад зятів" та інші.
Традиційними є новорічні щедрівки, "Проводи зими", свято Івана Купала, свято Сосниці, ретровечори "Це було нещодавно, це було так давно".
Будівля Сосницького районного будинку культури
Кінотеатр імені Олександра Петровича Довженка
Кінотеатр імені О.П. Довженка був побудований у 1979 році.
Будівля кінотеатру має великий глядацький зал, сучасний відеопроектор. У закладі постійно проводяться вечори відпочинку для молоді, кіносеанси, зустрічі молодих кінематографістів з жителями Сосниччини.
На базі кінотеатру щорічно проводиться кінофестиваль "На хвилях зачарованої Десни".
Кінотеатр ім. О.П. Довженка в зимову пору року
Народний аматорський фольклорний колектив "Криниці"
Народний аматорський фольклорний колектив "Криниці" працює при Сосницькому районному Будинку культури із 1980 року. У 1992 році колективу було присвоєно почесне звання "Аматорський народний". За час роботи колектив став дипломантом Всесвітнього фестивалю з фольклору в Києві та дипломантом 26 Міжнародного фестивалю з фольклору в Югославії. Брав участь у регіональному святі пісні та музики в м. Дубровно, що в Білорусі, у святі "На землі Бояна" в м. Трубчевськ Брянської області, "Довженківських днях" у м. Москва, виступав у м. Рига та Лудза Латвійської республіки.
Неодноразово колектив виступав на головній сцені України в Палаці культури "Україна" в м. Київ. Щорічно колектив бере участь у масових заходах м. Чернігова, Сосниці та селах району.
У репертуарі колективу українські народні пісні, пісні, записані на Чернігівщині та в Сосницькому районі, колядки, щедрівки, весільні, купальські, троїцькі, гребовицькі.
Організатором колективу та його керівником є Заслужений працівник культури України Ганна Кузьменко, керівником оркестрової групи – місцевий поет та композитор Володимир Чернявський.
Народний аматорський фольклорний колектив "Криниці" на березі р. Десна
Сосницька районна централізована бібліотечна система
Сосницька районна централізована бібліотечна система налічує 24 сільські, одну міську та дві районні (центральна районна та районна бібліотека для дітей) бібліотеки.
Центральна районна бібліотека щороку гостинно приймає більше 3 тисяч читачів, її фондами користуються різні категорії читачів: старшокласники, молодь, студенти та пенсіонери. Щороку їм видається біля 46 тисяч примірників різних друкованих видань. Багато читачів користується міжбібліотечним абонементом.
Бібліотека створена у 1872 році О.Л. Карпінським, який на той час був лікарем-попечителем, губернським гласним. Він все своє життя присвятив благородній справі – розвитку культури Сосниці.
Завідуючою бібліотекою була В.С. Кристинська. Найбільшим попитом з художньої літератури користувалися твори Ц. Вернера, Е. Золя, А. Вербицької, Л. Толстого, М. Сибіряка, з періодичних видань – журнали "Современный мир", "Русское богатство", "Русская школа".
Справжнім осередком культури вона стала після перемоги у Великій Вітчизняній війні. Фонд поступово зростав і нині становить 55427 примірників друкованих видань. Крім літератури до послуг читачів газети та сучасні журнали.
У центральній бібліотеці до послуг читачів є відділи обслуговування, методичний, комплектування та обробки літератури, інтернет-центр, 4 сучасні комп'ютери. Центральна бібліотека – переможець ІІ-го раунду конкурсу проектів "Організація нових бібліотечних послуг з використанням вільного доступу до Інтернету" за програмою "Біблеоміст".
Для читачів влаштовуються книжкові виставки, вечори-зустрічі, круглі столи та ін. Любителів поезії, музики об'єднало літературно-мистецьке об'єднання "Убідь". Центральна районна бібліотека є базою проведення обласних семінарів.
Колектив районної централізованої бібліотечної системи
Дитяча музична школа ім. М.Ф. Полторацького
На центральній вулиці селища розташована невелика одноповерхова будівля, яка була зведена ще в минулому столітті та належала одному з місцевих священослужителів. Зараз в її приміщенні знаходиться дитяча музична школа, яка гостинно розчинила свої двері всім талановитим, обдарованим дітям та молоді нашого району
Відкриття школи стало значною подією в культурному житті району, так як її учнями були не тільки сосничани, а й діти з сіл Спаського, Лав, Волинки, Авдіївки, Чорнотич, де періодично працювали філіали школи.
Серед випускників школи є викладачі музичних шкіл області, вчителі загально-освітніх шкіл, музичні керівники дитячих садків, працівники культурно-освітніх закладів області.
У 2011 році школі було присвоєно ім'я Марка Федоровича Полторацького.
Будівля Дитячої музичної школи ім. М.Ф. Полторацького
Сосницька центральна районна лікарня
Медична мережа району представлена 25 фельдшерсько-акушерськими та фельдшерськими пунктами, трьома амбулаторіями загальної практики сімейної медицини, однією дільничною та центральною районною лікарнями.
Сосницька центральна районна лікарня заснована в 1803 році.
На сьогодні Сосницька центральна районна лікарня – багатопрофільний медичний заклад.
В лікарні функціонують терапевтичне, хірургічне, неврологічне, акушерсько-гінекологічне, педіатричне, реанімаційне, інфекційне, стоматологічне відділення, зубопротезна служба, клінічна лабораторія, кабінети УЗД, ендоскопічного дослідження, фізіотерапевтичний, спелеотерапії, функціональної діагностики, ЛФК, два масажні кабінети, два рентгенкабінети та флюорокабінет в поліклініці.
На сьогодні Сосницька ЦРЛ – медичний заклад, який здатний надавати кваліфіковану медичнудопомогу населенню, працює над проблемами реформування медичних закладів, їх оптимізації, виконанняприйнятих загально-державних програм, що стосуються туберкульозу, ВІЛ-інфекції СНІДу, репродуктивного здоров'я, онкології та інших актуальних проблем галузі.
Поліклінічне відділення Сосницької ЦРЛ
Стаціонарне відділення Сосницької ЦРЛ
Публічне акціонерне това риство "Еліта "
Публічне акціонерне товариство "Еліта" насьогодні є одним із найбільших промислових підприємств району.
Основний вид продукції – корсетні вироби.
Експериментальний цехпідприємства постійнопрацює над покращенням зовнішнього виглядупродукції та її якості (використовуються нові видт тканин – мікроволокно та фурнітури).
Виробничий процес ПАТ "Еліта"
ТОВ "Сосницький сирзавод"
Підприємство відкрито у 1931 році і займалось виготовленням масла.
З 1968 року, після реконструкції, виробництво розширене, розпочато виготовлення різних сортів сиру.
На даний час підприємство спеціалізується на виготовленні сиру ковбасного, який користується широким попитом як в Україні, так і за її межами.
В цеху ТОВ "Сосницький сирзавод"
ДП "Сосницярайагролісгосп"
Підприємство займається веденням спеціалізованого лісового господарства, а саме: лісовідновленням, посадкою лісових культур і сприяє природному відновленню лісу, займається вирощуванням посадкового матеріалу, заготівлею насіння лісових і декоративних порід, охороною і захистом лісів, а також переробкою деревини.
Керівний склад ДП "Сосницярайагролісгосп"
Посадка лісу
Фермерське го сподарство "Інтерагробаза "
Очолює господарство В.В. Макуха. Господарство займається вирощуванням зернових та технічних культур, надає послуги населенню. Також воно має власну базу відпочинку у мальовничому місці – урочищі "Бернадське", розташованому в селі Чорнотичі.
Жнива
Хлібокомбінат Сосницької райспоживспілки
Підприємство стабільно забезпечує жителів району хлібобулочними виробами з 1957 року.
Спеціалізується підприємство на випуску хлібобулочних, кондитерських, та макаронних виробів.
Працівники хлібокомбінату
Фермерське го сподарство "Хутірське"
У господарстві в обробітку знаходиться 700 га землі, займається господарство вирощуванням зернових культур та картоплі.
Голова фермерського господарства М.Г. Макаренко – Почесний громадянин Сосниччини.
На зернотоку ФГ "Хутірське"
Молодий сад на території ФГ "Хутірське"
Туристичні стежки – подорож до Десни
"Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м'яку, веселу, сиву воду, ходив босим по твоїх казкових випасах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і казання старих про давнину, що лічив у тобі зорі на перекинутому небі, що й досі, дивлячись часом униз, не втратив щастя бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах".
О.П. Довженко
Так складе осанну річці свого дитинства наш великий земляк. Десна-красуня, зачарована Десна залишилась у його серці навіки і постійно була джерелом натхнення для митця. Десна – одна з найкрасивіших річок України, оповита легендами, оспівана поетами.
Діамантова намистинка – так називається криниця з чистим піщаним дном, з якої витікає річечка з нерозгаданим іменем Габ'я. З її численних джерел і бере початок у Смоленській області наша Десна.
Десна перетинає Чернігівську область з північного сходу на південний захід. У ХІХ ст. її ширина становила від 40 до 140 м. середні глибини – від 1,5 м до 6 м, з ямами до 10 м. Розливи досягали 11 км.
Щоб перетнути річку на човні, треба було витратити 30 хвилин улітку і до 3-х годин навесні, настільки вона була багатоводна і мала стрімку течію.
Живлять Десну води Убеді, яка має численні джерела, що зустрічаються на її шляху. Про ці таємничі місця напише Довженко в "Зачарованій Десні":
"Цить, Сашко, не плач, – приказував мені прадід
Повінь на Убеді
Тарас, коли я починав чогось ревти, – не плач, дурачок. Приклепаємо косу, та поїдемо на сінокіс на Десну, та накосимо сіна, та наловимо риби, та наваримо каші. І я примовкав, а Тарас тоді, дідів батько, брав мене на руки і розповідав про Десну, про трави, про таємничі озера – Дзюбине, Церковне, Тихе, про Сейм".
Колись у народі ходила легенда, що цариця Катерина ІІ, напившись води з Убеді під час проїзду через Сосницю, похвалила її і потім наказала привезти убідську воду для неї в Петербург. Чи так це було справді, сказати важко. Легенда залишається легендою.
Долина річки Убідь виникла внаслідок діяння льодовика. По ній стікали льодовикові води. Убідь бере початок у північній околиці с. Орлівки Новгород-Сіверського району і тече з півночі на південь, роблячи великі коліна. Довжина її біля 120 км. Долина Убеді в багатьох місцях заболочена.
Убідь під кригою
Це в значній мірі залежало від водяних млинів, яких раніше була велика кількість. Вони тримали високий рівень води в річці і в грунті.
Притоки Убеді в минулому приносили велику користь. На її берегах стояли дрімучі ліси, водились бобри, у воді було безліч риби. Енергію води люди використовували для млинів.
Минувши Сосницю, Убідь розгалужується на три рукави: Убідь, Біленьку, В'юнку. Всі вони впадають у Десну.
Грайливою стрічкою в'ється голуба Десна серед берегів. Береги то підходять до самої води стрімкими кручами, то простираються золотаво-жовтим висипом піщаної коси. Інколи Десна зупиняється у своїх численних озерах: Борімка, Бродинське, Церковне, Ріпище, Тихе, Береза, Пісня, Санське.
Захід сонця на Десні
Хто не знає відомої Білої кручі? Тут традиційно зустрічають світанок випускники сосницьких шкіл, це тут маленький Сашко Довженко нібито зустрівся був з левом, що втік із звіринця в Бахмачі і блукав деснянськими берегами. Тут велися археологічні розкопки нашим славним земляком Юрієм Степанович Виноградським. Саме тут деснянська вода вимила з білого піску цієї кручі археологічні знахідки, які свідчать про древню історію нашого краю.
А ось легенда, пов'язана з назвою урочища на Десні Шибенник, недалеко Білої кручі:
Давно-давно жив на хуторі Красна гора багач Плавинський. Добра мав багато, худоби. Поважали жителі навколишніх сіл і хуторів працьовитого і мудрого господаря. Мав для кого він дбати добро. Мав доньку-красуню. Багато сваталося до неї гарних хлопців, та красуня ухилялася від їх пропозицій. Хотілося ще в батька-матері пожити, поспівати з подругами пісень, поніжитися у деснянській воді.
Довженківська "Біла круча"
А ще дівчина любила їздити до монастиря, що стояв недалеко Десни в урочищі Лобази. Так і називали той монастир Лобази. Кілька монахів служило в тому монастирі, але багатим і красивим був храм, чим і приваблював прихожан.
Красуня щоразу приїздила з кучером-наймитом, ставала в соборі недалеко крилосу і щиро молилася. Якось піймала вона на собі погляд, не піднімала голову, та серцем відчувала – на неї поглядає монах молодий. Злякалася того погляду красуня – чи гоже монахові на дівок задивлятися.
Та в душі теплилося щось: гарний же був! Навіть чорна ряса не змогла сховати його вроди. Затрималася одного разу Плавинськова дівчина в церкві на вечірній, а кучер поїхав додому, не дочекавшись господаревої дочки. Підстеріг молодий монах красуню, почав зізнаватися їй в коханні, та красуня не відповіла взаємністю, бо вважала цей зв'язок гріховним. Розсердився юнак та й вбив Плавинськову доньку, а щоб ніхто не здогадався про вчинене, заховав її в стайні.
Чекав-чекав батько доньку і не дочекався. Розпитував людей – таки допитався. А як почув про злодіяння, вчинене монахом, розсердився так, що втратив контроль над собою.
Квітнуть луки
Звелів привезти молодого монаха на берег Десни, де ростуть віковічні дуби, де верболози створили таку стіну, що годі й думати, що хтось побачить з річки, що там відбувається.
Зв'язали дуби докупи, прив'язали до верхів'я хлопця – та й відпустили дуби. Злетів юнак догори, тільки встиг вимовити ім'я прекрасної дівчини. І розірвали дуби хлопця.
З того часу те суворе і глухе місце називають Шибенником. Обходять те місце люди стороною. А коли якийсь відчайдушний рибалка і прийде сюди ловити рибу, кажуть: тут найбільші судаки і соми ловляться, то з острахом поглядає по сторонах. Все йому здається, що хтось зве прекрасну дівчину. Може, то висока трава шепоче, а, може, верболози шелестять чи дуби, що простояли вже не одне століття, запам'ятали це ім'я.
А монастир наказали стерти з лиця землі. Час від часу деснянська вода – суворий свідок – вимиває старі речі, повідомляючи скупі відомості про ті події.
Річка Сейм – одна з приток Десни, раніше мала назву Семь. Цю назву пов'язують з тим фактом, що ця річка витікає з семи озер Курщини. Українська людність переусвідомила назву Семь у Сейм.
Квіткове поле
Лелеча сімя
Але пам'ять про давню назву збереглась до нашого часу. В околицях с. Пекарів, Кнути існують болотяні рівчаки з назвами Семці, цебто Сеймеці, а біля с. В. Устя – озеро Самецьке (перероблено з Семецьке ).
Сосновий ліс в зимку
У межах Сосницького району Сейм час від часу міняє своє русло, залишаючи проток, або довге озеро, яке одержує назву Старий Сейм. Колись Сейм впадав у Десну біля с. В. Устя, від чого й пішла назва цього села (устя великої ріки). Трохи вище цього села є Бистрий Сейм.
У ХІХ ст. Сейм був шлюзовий. Під час Кримської війни його використовували для перевезення збіжжя. З числа 18 шлюзів один був у Нових Млинах. За переказами тут стояли великі ворота, оббиті залізними шатами.
Повінь на Десні
Десна, приймаючи в себе поблизу Сосниці води Сейму та Убеді, розливається-розпливається по безмежному обширу заплавних лук і нестримно пливе безкраїм водним дзеркалом під Київ.
Сьогодні тисячі туристів, мандрівників, відпочиваючих пливуть по Десні човнами, байдарками, на плотах, дістаються до неї автобусами, велосипедами, пішки, щоб натішитись красотами Чернігово-Сіверської землі, її головною життєдайною артерією – Десною.
Довідкові матеріали
Автостанція
смт Сосниця, вул.Чернігівська, 52, тел. 2-14-15
Таксі
Тел. 2-20-60, моб.: 0 (097) 98-40-606, 0 (066) 07-50-260
Готелі
"Убідь"
смт Сосниця, вул. Чернігівська,19, тел. 2 -14-71
Готельно-туристичний комплекс "Перлина Полісся"
с. Рудня, вул. Довженка, 2, тел. 2-46-55
Пансіонат и
ДП "Дитячий санаторій ім. Щорса"
смт Сосниця, вул. 8 Березня, 21, тел. 2-12-09, 2-11-09
Оренда котеджів, сауна
"Садиба Сіверин-Хутір" (ст.83)
с. Мале Устя, тел. моб.: (099) 487-54-08, (099) 740-12-15, (095) 884-91-96, (096) 944-23-74
E-mail: countryside.com.ua
База відпочинку в урочищі "Бернадське" (ст. 103)
с. Чорнотичі, тел.: (067) 493-77-72, (050) 960-34-72.
Розваги
Кінотеатр ім. О.П. Довженка
смт Сосниця, вул. Л. Українки, 34, тел. 2-03-53
Ресторан "Полісся"
смт Сосниця, вул. Виноградського, 24, тел. 2-11-80
Бар "Атаман"
смт Сосниця, вул. Виноградського, 28, тел. 2-03-92
107
Бар "Єва"
смт Сосниці, вул. Освіти, 21, тел. 2-76-34
Банки
Приватбанк
смт Сосниця, вул. Б. Хмельницького, 14, тел. 2-11-60
Ощадбанк
смт Сосниця, вул. Виноградського, 12-А, тел. 2-12-94
Банк "Надра"
смт Сосниця, вул. Виноградського, 22, тел. 2-13-10
Полікомбанк
смт Сосниця, вул. Б. Хмельницького, 26, тел. 2-75-46
Лікувальні заклади
Центральна районна лікарня (приймальне відділення)
смт Сосниця, вул. Щорса, 5, тел. 2-17-13
Поліклініка
смт Сосниця, вул. Щорса, 5, тел. 2-15-52
Аптеки
смт Сосниця, вул. Освіти, 24, тел. 2-17-17
смт Сосниця, вул. Ченігівська, 30-а/16, тел. 2-17-26
Телефони першої необхідності
Міліція
смт Сосниця, вул. Виноградського, 32, тел. 102, 2-15-63 – черговий (цілодобово)
Швидка невідкладна допомога
тел. 103
Пожежна охорона
тел. 101
108
Людям із порушенням зору
